Питання життя у Всесвіті сотні років розбурхує уми. Підтвердження існування життя за межами Землі змінило б підхід до науки і, можливо, відкрило б таємницю походження людства. Дослідження дають змогу припустити, що життя на Марсі могло існувати.
Перші теорії про життя на Марсі, аргументи за і проти
Вчені XVIII і XIX століть активно просували ідею наявності великого і різноманітного життя на Марсі. Головною причиною такої помилкової позиції стала неправильна інтерпретація поведінки полярних шапок Червоної планети. Так, відкрита Вільямом Гершелем сезонна зміна розмірів полярного льоду (за аналогією із Землею) наштовхнула вчених XVIII століття на думку про схожість Марса з нашою планетою. Відсутність досконалої оптики не давала змоги детально розгледіти його поверхню.
За даними енциклопедії Britannica, першим аргументом на користь життя на Марсі стало дослідження французького астронома Етьєна Трувело 1884 року. Він спостерігав за великими темними плямами на поверхні протягом кількох років. Виявивши, що вони регулярно змінюють форму, вчений висунув гіпотезу, що ці сірі плями — області марсіанської рослинності, які коливаються залежно від сезону.
Ще однією помилковою інтерпретацією поверхні Марса, яка наштовхувала вчених на висновки про життя на Марсі, стали марсіанські канали. Вивченням цих утворень займався італійський астроном Джованні Скіапареллі. Саме він дав їм назву «canali».
Але якщо в італійській мові цим словом позначали будь-які протоки як штучного, так і природного походження, в англійській мові слово «canals» позначає саме штучні канали, які могли звести тільки розумні істоти, що призвело до плутанини. Марсіанські канали були каталогізовані та популяризовані американським астрономом Персівалем Лоуеллом.
Таємниці Марса, високий інтерес до марсіанських каналів і помилки перекладу призвели до того, що тривалий час вважалося, що на Марсі не просто є життя, а є розумне життя. Така розхожа думка породила цілу низку науково-фантастичних творів: «Війна світів» Герберта Веллса, «Марсіанські хроніки» Рея Бредбері та серія книжок про Барсума Едгара Берроуза.
Чи є життя на Марсі? На сьогодні немає підтверджень існування життя на Марсі, хоча окремі відкриття побічно вказують на те, що воно існувало раніше або навіть може існувати зараз. Важливо розуміти, що під фразою «життя на Марсі» маються на увазі найпростіші форми життя, не йдеться про розумні або складні організми. Виявлення навіть однієї найпростішої бактерії позаземного походження стало б справжнім проривом в астрономії та біології.
Марс дуже не схожий на Землю. Апарати «Маринер-6» і «Маринер-7» досліджували атмосферу і температуру на планеті. З’ясувалося, що атмосфера Марса майже повністю складається з СО₂, а температура на поверхні опускається д о-153 °С. Виявилося, що марсіанські полярні шапки більшою мірою складаються із замерзлої вуглекислоти, а не водяного льоду.
Чи можна дихати на Марсі? Людина не зможе дихати на поверхні Марса без скафандра. Марсіанська атмосфера суттєво відрізняється від земної хімічним складом і низкою фізичних параметрів. Понад 95% атмосфери Червоної планети становить вуглекислий газ, майже 3% — азот, а необхідний людині кисень — лише 0,145%. Для порівняння на Землі кисень становить близько 20%. Крім того, за словами НАСА, Марс постійно втрачає свою атмосферу через слабке магнітне поле планети та випаровування сонячним вітром.
Сучасна наука про життя на Марсі
Сучасне наукове уявлення про Марс сформували космічні місії. Завдяки космічним апаратам з’явилася можливість спостерігати планету в безпосередній близькості, перебуваючи на її орбіті та поверхні.
Першими знімки Марса було отримано американським космічним апаратом «Маринер-4» 1965 року. Хоча міжпланетній станції вдалося сфотографувати лише близько 1% поверхні Марса, стало зрозуміло, що ні про яку рослинність і розумне життя на його поверхні не може бути й мови.
На фото вчені побачили пустельну планету без океанів, річок і озер. Марс був покритий ударними кратерами, що свідчило про відсутність руху тектонічних плит. Крім того, виміряний низький атмосферний тиск 0,6 кПа (як на висоті в 35 км у розрідженій земній атмосфері) виключав можливість існування води на Марсі в рідкому стані.
Станція «Маринер-9» у 1971-1972 роках відзняла 85% поверхні Марса. На фотографіях учені розрізнили ознаки водної та вітрової ерозії, русла висохлих річок. Орбітальний модуль апарата «Вікінг-1», який зняв поверхню Марса вперше в кольорі, підтвердив припущення, що раніше на планеті була вода. Спускові апарати «Вікінг-1» і «Вікінг-2» взяли проби марсіанського ґрунту. Незважаючи на виявлену високу хімічну активність, ознаки життя тоді знайти не вдалося.
Останніми відкриттями, які можуть вказувати на наявність життя на Марсі в минулому або зараз стали:
- відкриття НАСА регіонів на поверхні Марса, де може існувати вода в рідкому вигляді;
- відкриття на знімках марсохода «Кьюріосіті» об’єктів, схожих, на думку Нори Ноффке, на споруди ціанобактерій;
- виявлення марсоходом «Кьюріосіті» молекул органічних сполук;
- виявлення незвично високого вмісту метану, який, за словами Крістофера Вебстера і його колег, міг утворитися в результаті життєдіяльності бактерій.
Побічно про наявність життя на Марсі в минулому свідчать марсіанські метеорити. За словами НАСА, принаймні 175 із досліджуваних метеоритів мають марсіанське походження. На трьох із них учені виявили мікроскопічні структури, які могли бути скам’янілостями бактерій. Але такі скам’янілості не відповідають усім критеріям, необхідним для визнання виявлення зразків позаземного життя.
Що зараз відбувається на Марсі? Марс являє собою пустельну холодну планету, з великою кількістю каменів і залізного пилу на поверхні. Періодично на поверхні планети відбуваються пилові вихори, смерчі, бурі, які можуть покривати собою частину або всю планету і тривати до 100 днів. На поверхні Марса ведеться наукова робота за допомогою марсоходів «Кьюріосіті», «Персеверанс» і «Чжужун».
Можливість полетіти на Марс з’являється тільки при достатньому зближенні двох планет. Оскільки Земля і Марс рухаються навколо Сонця з різною швидкістю, стартове вікно відкривається приблизно раз на 2 роки.
Скільки часу летіти на Марс? Залежно від траєкторії політ займе від 80 діб, водночас на швидкісніший політ параболічною траєкторією необхідно буде витратити в рази більше палива. Для автоматичних станцій використовують довшу еліптичну траєкторію. За інформацією сайту Space, найшвидше до Марса долетів «Маринер-7» (128 днів), а найдовше добирався «Вікінг-2» (333 дні).
Марс — приваблива планета для досліджень. Численна армія вчених, озброївшись марсоходами і передовими науковими технологіями, намагається знайти сліди життя на Червоній планеті. Хоча безліч відкриттів побічно вказують на можливість марсіанського життя, жодного марсіанина знайдено поки що не було.
Унікальна добірка новин від нашої редакції
